Веселі, брате, часи настали.
Нове майбутнє дарує день!
Чому ж на небі так мало сонця стало?
Чому я далі пишу сумних пісень?
Чому ж на небі так мало сонця стало?
Чому я далі пишу сумних пісень?
Напевно, так жити я хотів завжди - щодня нові пригоди, жодного дня без відкриття.
На тижні - навчання, на носі - сесія, на вихідних - Убунту та тренування, на нервах - щодня, на каві - весь тонус, на парах - сон.
Життя підкидає нові приколи. Так нещодавно понесло мене на Noize MC, гурт, з яким нас із Р. (lordinus) познайомила... Хе, викладачка мови, випускниця Могилянки й просто кльова мала, в народі відома як "То це і є пані А.? О_О" (sempre_insieme ). За час нашого спілкування встиг навчитися набирати її нік, а це вказує на те, що оновлень цього журналу я з нетерпінням чекаю і дуже раджу іншим, але в основному обраним, кому не влом буде читати масиви тексту. Хоча серед тих, хто це, можливо, прочитає, навряд чи такі будуть.
Але відхилився я щось від теми... День почався з того, що я не міг згадати, чи потрібно було переводити годинник (в силу того, що настінний маю з літа не переведений, задача поставала лише в тому, щоб дізнатися, чи запізнився я на тренування вже чи ще не геть). Ма доволі швидко розв'язала цю задачу, тому я, швидко як міг в ритмі руху равлика, зібрався й поїхав на Дорогожичі, де на мене чекав сюрприз. Виявилося, в Хельстаті не так мало дівчат, як мені здавалося. Але це нічого, окрім кількості збитих на кістяшках пальців, не змінило б. Цього разу пішли на галявинку, де спочатку зайнялися спортом (побігали, поперекидали меч між собою, повіджималися трішки...), потім нас Лось трішки повчив основам типу випадів, кроків і такого іншого. Пофехтувати встиг тільки трішки з Надею і з якоюсь із незнайомок, але й на тому дякую. Як не дивно, речі особливо не постраждали, хоча тоді я на ногах мав білі з чорними смужками кеди.
Одразу після фехтування у лісі-парку, закинувши до Р. сумку з мечами (ледь встиг, ну не думав, що ми стільки йтимемо до метро), відправилися ми до пункту призначення, вже в транспорті помічаючи, хто їде туди само. Враження щось якось... Іншими словами загалом це були гопо-репери та гламурні гопи, у будь-якому випадку так здавалося, а я зтих людей, хто самовпевнено вважає, що за зовнішністю може сказати, що людина собою являє.
До речі, дайте потриматися за горло того, хто вважає Нойза репером, настільки потужного металу у більшості рок-виконавців нема. Ну й що, що він читає?
Слухаючи Нойза та Канцлера Ги ми доїхали до Св'ятошина, де спочитку поплутали виходиз підземки, але швидко виправилися й пішли до Бінго. Шляхом засік ще невелику компанію з чолов'ягою в косусі. Біля Бінго черги не було, тому ми мали змогу зателефонувати А., яка, коли я телефонував з Лівобережки, не відповідала. Так і є, дівчата запізнюються, про всяк випадок зайшли взяти їм квитки та вийшли на них чекати. Тут підтягнулася й та компанія з косухою. Виявилося, окрім косухи вони мали ще й вишневу наливку, якою не забули поділитися з нами. Але тут під'їхала А. з подругою, П. (Поспішали, навіть таксу викликали), тож пішли ми на вхід. Нас знову обмацали охоронці (добре, що мечі завіз, вони хоч і тренувальні, тобто виступати можуть лише як палиця, але мене б відіслали) й пропустили всередину. Куртки в гардероб, речі А. до портфелю (І не соромно нам звантажувати кілька гаманців, паспорт та мобільний телефон цій приємній особі? Правильно, у нас ні сорому, ні совісті), а самі до зали, де, не зважаючи на наше запізнення, все ще світло.
Початок, хоча й запланований був на шосту, відбувся о сьомій, як, в принципі, і має бути на концертах (зазвичай початок планують на сьому). До того часу ми з Р. встигли взяти по пиву (Світле, ненавиджу, але більше нічого, ще й ціна в 12 грн. Добре, що він на більше не затримався, бо на кльвому концерті під алкоголем... Ну не розумію я цього) та трішки потриндіти. Якийсь чувак, на вигляд хул, вже встиг спустити джинси щоб сфотографуватись (напевно, у нього якийсь комплекс). А ще за цей час встигли програти багато цікавої музики, що характерно, на рок-концертах крутять якусь попсу, а тут в основному рок, і ще Адамса поставили, з його "Have you ever really loved a woman".
Так ми чекали поки, врешті, почався концерт. Цей ходячий стьоб почав із пісні, приспів якої був типу "Заполняйте зал, я сказал", але додавав щось зроду "звоните тем, кто ещё не здесь, пусть они тоже заполняют зал..", від чого нас дико перло, бо він запізнився на годину і ще каже, що хтось міг запізнитися.
Три години летіли доволі швидко, право часом текст впізнавати не було сил і просто розхитувався в такт музиці. Деякі пісні змушували руки підніматися, інші - скакати або горланити. Але напружувало те, що А. ніби замкнулася і стояла, вслуховуючись у текст, і лише під кінець ніби трішки розлабилась. Нагадався ій перший рок-концерт, Арія, коли я так і не отримав особливого задоволення від концерту, бо був весь напружений.
Десь у середині концерту дізналися, що А. має алергію на куриво. А я ще думав, чому їё не подобається кальян. Ще трішки наружило, тому надалі весь дим, що летів у нашому напрямі намагалися відігнати.
А наприкінці почалася рубка... Тобто слем з'явився не лише попереду, а й позаду. Спочатку вдавалося встояти просто зафіксувавши положення та виставивши з Р. невеличку стіночку, але коли кілька здорованів змогли й мене зіштовхнути зі сходинки, на якій ми були, довелося перейти трішки далі.
М'ясо йшло на десерт, а на біс явно викликати не вдалося б, тому люди почали розходитися. Лаз, яким я обходив чергу на вихід після Епідемії, прикрили, тому довелося чекати. Щоб хоч якось розважитись ми з Р. почали гнати в нашому класичному стилі. Цього разу про бегемотиків у акваріумі. Не варто переказувати тієї розмови, все одно психодел. Ще Р. розперло читати реп, та уявляти , що б тут робили обличча з нашого деканату... Через що я вирішив трішки відійти.
Так потроху вийшли з клубу й пішли до метро. Запитав у Р. чи того дня забирати у нього мечі, чи може він наступного дня привезе сам, на що той відповів "А може тобі ще кави у постіль..", після чого наша розмова перейшла у інше русло. Через певний час бесіди чую, П. розказує А. якийсь список типу "мюслі, сік...", а А. це все записує в уявний блокнот. Впізнавши, звідки ноги ростуть, мене трошки поперло. Поки дійшли до метро, мені здалося, що дівчата перейшли на вічні теми, а саме "Про Хлопців". Вирішивши, що це занадто тривіально, ми з Р. почали розмову... Теж про хлопців, тільки в нашому випадку це було жодного разу не тривіально. Дякувати Богу, в силу нашої орієнтації, розмова не затяглася.
Так ми зайшли до вагону. Звідки в ньому взявся той зрілий гоп ми так і не зрозуміли, але спочатку він намагався розвести на гітару трубадура, що хтозна чому не перестав проходити вагонами в настільки пізній час. В голову стукнула нав'язлива думка про втечу з вагону на Театральній разом з А. та П.. Коли я це висловив А. відбувся діалог:
-Нічого, якщо ми разом з вами вийдемо?
-А що таке?
-(Кілька кивків у бік гопа)
-Та він раніше вийде
-Вокзальну вже проїхали
-Ааа.. А він на Університеті.
Ну добре, посміялися, зробили кілька припущень де він там навчається. Думаю, мій варіант про Юрфак (все-таки "Універстет" ближче до червоного корпусу) більш імовірний, ніж варіант Р. про культуру. Так ми б на Театральній і вийшли... Якби він не вийшов на Університеті. От тоді ми полягали під лави.
Далі нічого особливого не відбулося, окрім того, що Р. запитав у мене в ліфті, але якщо я наведу цитату, він мене придушить, тому нічого цікавого не відбулося.
На тижні - навчання, на носі - сесія, на вихідних - Убунту та тренування, на нервах - щодня, на каві - весь тонус, на парах - сон.
Життя підкидає нові приколи. Так нещодавно понесло мене на Noize MC, гурт, з яким нас із Р. (lordinus) познайомила... Хе, викладачка мови, випускниця Могилянки й просто кльова мала, в народі відома як "То це і є пані А.? О_О" (sempre_insieme ). За час нашого спілкування встиг навчитися набирати її нік, а це вказує на те, що оновлень цього журналу я з нетерпінням чекаю і дуже раджу іншим, але в основному обраним, кому не влом буде читати масиви тексту. Хоча серед тих, хто це, можливо, прочитає, навряд чи такі будуть.
Але відхилився я щось від теми... День почався з того, що я не міг згадати, чи потрібно було переводити годинник (в силу того, що настінний маю з літа не переведений, задача поставала лише в тому, щоб дізнатися, чи запізнився я на тренування вже чи ще не геть). Ма доволі швидко розв'язала цю задачу, тому я, швидко як міг в ритмі руху равлика, зібрався й поїхав на Дорогожичі, де на мене чекав сюрприз. Виявилося, в Хельстаті не так мало дівчат, як мені здавалося. Але це нічого, окрім кількості збитих на кістяшках пальців, не змінило б. Цього разу пішли на галявинку, де спочатку зайнялися спортом (побігали, поперекидали меч між собою, повіджималися трішки...), потім нас Лось трішки повчив основам типу випадів, кроків і такого іншого. Пофехтувати встиг тільки трішки з Надею і з якоюсь із незнайомок, але й на тому дякую. Як не дивно, речі особливо не постраждали, хоча тоді я на ногах мав білі з чорними смужками кеди.
Одразу після фехтування у лісі-парку, закинувши до Р. сумку з мечами (ледь встиг, ну не думав, що ми стільки йтимемо до метро), відправилися ми до пункту призначення, вже в транспорті помічаючи, хто їде туди само. Враження щось якось... Іншими словами загалом це були гопо-репери та гламурні гопи, у будь-якому випадку так здавалося, а я зтих людей, хто самовпевнено вважає, що за зовнішністю може сказати, що людина собою являє.
До речі, дайте потриматися за горло того, хто вважає Нойза репером, настільки потужного металу у більшості рок-виконавців нема. Ну й що, що він читає?
Слухаючи Нойза та Канцлера Ги ми доїхали до Св'ятошина, де спочитку поплутали виходиз підземки, але швидко виправилися й пішли до Бінго. Шляхом засік ще невелику компанію з чолов'ягою в косусі. Біля Бінго черги не було, тому ми мали змогу зателефонувати А., яка, коли я телефонував з Лівобережки, не відповідала. Так і є, дівчата запізнюються, про всяк випадок зайшли взяти їм квитки та вийшли на них чекати. Тут підтягнулася й та компанія з косухою. Виявилося, окрім косухи вони мали ще й вишневу наливку, якою не забули поділитися з нами. Але тут під'їхала А. з подругою, П. (Поспішали, навіть таксу викликали), тож пішли ми на вхід. Нас знову обмацали охоронці (добре, що мечі завіз, вони хоч і тренувальні, тобто виступати можуть лише як палиця, але мене б відіслали) й пропустили всередину. Куртки в гардероб, речі А. до портфелю (І не соромно нам звантажувати кілька гаманців, паспорт та мобільний телефон цій приємній особі? Правильно, у нас ні сорому, ні совісті), а самі до зали, де, не зважаючи на наше запізнення, все ще світло.
Початок, хоча й запланований був на шосту, відбувся о сьомій, як, в принципі, і має бути на концертах (зазвичай початок планують на сьому). До того часу ми з Р. встигли взяти по пиву (Світле, ненавиджу, але більше нічого, ще й ціна в 12 грн. Добре, що він на більше не затримався, бо на кльвому концерті під алкоголем... Ну не розумію я цього) та трішки потриндіти. Якийсь чувак, на вигляд хул, вже встиг спустити джинси щоб сфотографуватись (напевно, у нього якийсь комплекс). А ще за цей час встигли програти багато цікавої музики, що характерно, на рок-концертах крутять якусь попсу, а тут в основному рок, і ще Адамса поставили, з його "Have you ever really loved a woman".
Так ми чекали поки, врешті, почався концерт. Цей ходячий стьоб почав із пісні, приспів якої був типу "Заполняйте зал, я сказал", але додавав щось зроду "звоните тем, кто ещё не здесь, пусть они тоже заполняют зал..", від чого нас дико перло, бо він запізнився на годину і ще каже, що хтось міг запізнитися.
Три години летіли доволі швидко, право часом текст впізнавати не було сил і просто розхитувався в такт музиці. Деякі пісні змушували руки підніматися, інші - скакати або горланити. Але напружувало те, що А. ніби замкнулася і стояла, вслуховуючись у текст, і лише під кінець ніби трішки розлабилась. Нагадався ій перший рок-концерт, Арія, коли я так і не отримав особливого задоволення від концерту, бо був весь напружений.
Десь у середині концерту дізналися, що А. має алергію на куриво. А я ще думав, чому їё не подобається кальян. Ще трішки наружило, тому надалі весь дим, що летів у нашому напрямі намагалися відігнати.
А наприкінці почалася рубка... Тобто слем з'явився не лише попереду, а й позаду. Спочатку вдавалося встояти просто зафіксувавши положення та виставивши з Р. невеличку стіночку, але коли кілька здорованів змогли й мене зіштовхнути зі сходинки, на якій ми були, довелося перейти трішки далі.
М'ясо йшло на десерт, а на біс явно викликати не вдалося б, тому люди почали розходитися. Лаз, яким я обходив чергу на вихід після Епідемії, прикрили, тому довелося чекати. Щоб хоч якось розважитись ми з Р. почали гнати в нашому класичному стилі. Цього разу про бегемотиків у акваріумі. Не варто переказувати тієї розмови, все одно психодел. Ще Р. розперло читати реп, та уявляти , що б тут робили обличча з нашого деканату... Через що я вирішив трішки відійти.
Так потроху вийшли з клубу й пішли до метро. Запитав у Р. чи того дня забирати у нього мечі, чи може він наступного дня привезе сам, на що той відповів "А може тобі ще кави у постіль..", після чого наша розмова перейшла у інше русло. Через певний час бесіди чую, П. розказує А. якийсь список типу "мюслі, сік...", а А. це все записує в уявний блокнот. Впізнавши, звідки ноги ростуть, мене трошки поперло. Поки дійшли до метро, мені здалося, що дівчата перейшли на вічні теми, а саме "Про Хлопців". Вирішивши, що це занадто тривіально, ми з Р. почали розмову... Теж про хлопців, тільки в нашому випадку це було жодного разу не тривіально. Дякувати Богу, в силу нашої орієнтації, розмова не затяглася.
Так ми зайшли до вагону. Звідки в ньому взявся той зрілий гоп ми так і не зрозуміли, але спочатку він намагався розвести на гітару трубадура, що хтозна чому не перестав проходити вагонами в настільки пізній час. В голову стукнула нав'язлива думка про втечу з вагону на Театральній разом з А. та П.. Коли я це висловив А. відбувся діалог:
-Нічого, якщо ми разом з вами вийдемо?
-А що таке?
-(Кілька кивків у бік гопа)
-Та він раніше вийде
-Вокзальну вже проїхали
-Ааа.. А він на Університеті.
Ну добре, посміялися, зробили кілька припущень де він там навчається. Думаю, мій варіант про Юрфак (все-таки "Універстет" ближче до червоного корпусу) більш імовірний, ніж варіант Р. про культуру. Так ми б на Театральній і вийшли... Якби він не вийшов на Університеті. От тоді ми полягали під лави.
Далі нічого особливого не відбулося, окрім того, що Р. запитав у мене в ліфті, але якщо я наведу цитату, він мене придушить, тому нічого цікавого не відбулося.
І ось зараз я, заспаний (навіть кілька пар фізики у напівсні не допомогли), утомлений, з кріпатурою по всьому тілу (цікаво, це від тренування, концерту, чи, може, від комбінації?), пишу цей пост, який жодної цінності окрім пам'яті не має. І навіть суб'єктивного ставлення мого не несе. Щоб виправити цю помилку заявляю: погуляли класно, життя таке мені подобається, а пасувати деякі пари хоч і шкідливо, але корисно і приємно.
P.S. Сподіваюсь сходити на Бумбокс тією само компанією.