Насколько просто быть счастливым, настолько же трудно быть простым.
Якось на українську ммене попросили написати стьоб. А я людина проста й написав його на тему наступного ж есе.
Частина друзів уже встигла прочитати це... ееее. Ну коротше цю брєдятіну, може комусь іще хочеться відчути всю силу ідіотизму, тому:
"Ви впевнені, що хочете це читати?"Ким (чим і взагалі як чимось) може пишатися кожен Українець?
Ким іще може пишатися кожен українець як не собою? Піднявся з ліжка, поглянув у дзеркало – фейс із перепою невмиваний, залишки волосся скуйовджено – красень, як не глянь, не те що, ці… Понаїжджало тут всіляких… І ще ці, бійці кулачні в піджачках, то взагалі… Змивати звідси воду треба, бо так далеко не заїдеш. Так думав наш піддослідний до того, як потрапив на прозекторський стіл.
Ну і ми теж люди добрі, не вбивати ж його одразу, нам ще послухати трішки треба, не самим же писати свідчення піддослідного.
Каакой пин-код ат счёта в банке? Где взять деньги? Пачему мэр Кииева марсианин? Аткуда ноги растут? Пачему вы до сих пор вывариваете? Кто убил Кеннеди? Чем может гардится каждый украинец? Как прапатчить Гнома пад Ubuntu? Атветы на этот и многие другие, несомненно, интересующие вас вопросы вы узнаете после рекламы – лунав голос десь із темряви.
Ей, а чому Гнома й під Убунтою? – А це вже піддослідний із освітленого прожектором та замазаного кров’ю стола.
Що, інформатик, проблеми можуть бути, згадай мої слова? – вже інший голос, стишеним басом, із темряви.
Так, по ходу, а хто ще цікавитиметься нашою неканонічністю перш ніж загнутися від болю? – перший, теж пошепки, у відповідь, друге зауваження він вирішив проігнорувати. І вже до жертви: - А мы антианимэшники, ты не волнуйся… Раньше, чем надо, в любом случае.
Ах ви ж шакали! Антианімешники, ять, зараз надаю я вам за Елфіен Лід і за Хеллсінга! – м’язи на руках у бідолаги напружились і шкіряні ремінці почали тріщати, відриваючись.
Кириле, зроби з ним щось! – перший вже остаточно забув, що косить під кацапа. До стола підбігає лаборант у халаті й коле піддослідного шприцем з якоюсь гидотою. Той ще трішки сіпається, а потім остаточно заспокоюється.
Так, це ти що із ним зробив?
Ну, щось, ви ж казали… Якийсь шприц там на тумбі лежав, дай, думаю, поможе…
Десь здалеку:
Де ж я дів того шприца із ціаністим калієм?
Ех ти, дуб, що ми тепер із цього жмура вивідаємо? Чи може ти мені розкажеш, як Гнома патчити?...
В темряві хвилин тридцять відбувається якась метушня з криками, дзвоном, тріском, улюлюканням, ахтижляканням, вибухами, просто ударами та звуками баяну. Кульмінацією і розв’язкою стає епатажне «БАМ», після чого все стихає.
Проходить іще певний час, одна з ламп прожектора перегорає й це спричиняє дивовижні коливання в силі. Інформатик прокидається, дориває пута й продирає очі. В темряві щось поворухнулося, сказало: «А я ж думав, що він того…», на що інший голос: «Мовчи, скотина, дай померти нормально», пролунали два лункі удари й знову запанувала тиша.
Не така вже й, як виявилось, жертва, що на той час вже встигла привести себе в порядок (заглянувши у дзеркало, яке від того злякано тріснуло й спробувало десь заховатися, й поставивши класичний діагноз «Ну красень, як не крути») взяла зі столика найбільший скальпель (обирати довелося з набору скальпелів усіх розмірів, гранат, автомата Калашникова, протипіхотного міномета, вогнемета та гвинтівки Драгунова – бо не можна чітерити. Коли сказано, що спочатку в дурці зі скальпелем, значить зі скальпелем) та пішла далі у темряву. Щось задзвеніло, розбилося, пролунали матюки. До столу повернувся інформатик, взяв ліхтарик, п’ять аптечок та кевларовий бронежилет – а яка різниця, все одно ніхто не бачить. Та й один раз можна.
«От вже ці кацапські рила, гнома їм патчити… А нічого так у нас дурки, можна пишатися. Обшарпані, залиті кров’ю коридори, кожні п’ять кроків вм’ятина в стіні, все канонічно, навіть світло мерехкотить. Погано, що така місцина москалями окупована. Доведеться звільняти. А дійсно, цікаво, чим ми можемо пишатися? Ну дурками, це ясно, ніхто не сперечається, а чим іще? Високою інфляцією? Тими ідіотами, що між собою щодня гризуться? Троєщинським ринком і взагалі Троєщиною? Ні, щось не те. Добре, спочатку м’ясо, потім думки. Тобто спочатку давай дурку звільню…
…Перед своїм падінням з десятого поверху нашої гламурної психлікарні супер-бос, який, між іншим, виявився дівчиною з формами Лари Крофт, сказав: «Так, напевно, ти вже встиг подумати, чим може пишатися українець, ти не міг не поставити собі це питання, бо ти обраний, тебе не цікавить де взяти бабки і навіщо в борщ кладуть петрушку. Так ось, я відкрию тобі страшну таємницю, хтось має це знати коли я помру! Так ось, те, чим може пишатися кожен з вас - він сам, бо як би його не діставали, чим би не травили, як тарган він продовжує своє діло. Як би його не мучили, він залишається українцем!». На що у відповідь: «Що ти несеш, курва? – і з ноги в живіт, бос картинно перекручується через перило балкону й не менш картинно падає донизу. Їй услід летить: І взагалі, я чітерив!».
«Ехх, тяжка доля героя. Добре, дуркою ми вже пишаємось. Треба далі йти. Чим іще можна пишатися? Добре, зараз у Верховну Раду, а потім до КМДА, може хоч містом своїм пишатися зможемо. Але потрібна допомога» - В руці блиснув мобільний:
Ало, Іо? Ти зараз не зайнятий?
Ні, Вітю, а що?
Та так, є кілька ідей як цікаво провести вихідні. Візьми п’ять літрів кока-коли, десять пачок тюнсу, лійку, мішок гороху та ящик безалкогольного пива й зустрінемось о п’ятій над Верховною Радою, біля отієї круглої фігні, типу купола. Все запам’ятав?
Так, Вітю, але ж уже о пів на шосту.
А ти швидше, я на тебе уже пів години чекаю. Так, і апельсини не забудь.
Гаразд, Вітю, побачимось.
Частина друзів уже встигла прочитати це... ееее. Ну коротше цю брєдятіну, може комусь іще хочеться відчути всю силу ідіотизму, тому:
"Ви впевнені, що хочете це читати?"Ким (чим і взагалі як чимось) може пишатися кожен Українець?
Ким іще може пишатися кожен українець як не собою? Піднявся з ліжка, поглянув у дзеркало – фейс із перепою невмиваний, залишки волосся скуйовджено – красень, як не глянь, не те що, ці… Понаїжджало тут всіляких… І ще ці, бійці кулачні в піджачках, то взагалі… Змивати звідси воду треба, бо так далеко не заїдеш. Так думав наш піддослідний до того, як потрапив на прозекторський стіл.
Ну і ми теж люди добрі, не вбивати ж його одразу, нам ще послухати трішки треба, не самим же писати свідчення піддослідного.
Каакой пин-код ат счёта в банке? Где взять деньги? Пачему мэр Кииева марсианин? Аткуда ноги растут? Пачему вы до сих пор вывариваете? Кто убил Кеннеди? Чем может гардится каждый украинец? Как прапатчить Гнома пад Ubuntu? Атветы на этот и многие другие, несомненно, интересующие вас вопросы вы узнаете после рекламы – лунав голос десь із темряви.
Ей, а чому Гнома й під Убунтою? – А це вже піддослідний із освітленого прожектором та замазаного кров’ю стола.
Що, інформатик, проблеми можуть бути, згадай мої слова? – вже інший голос, стишеним басом, із темряви.
Так, по ходу, а хто ще цікавитиметься нашою неканонічністю перш ніж загнутися від болю? – перший, теж пошепки, у відповідь, друге зауваження він вирішив проігнорувати. І вже до жертви: - А мы антианимэшники, ты не волнуйся… Раньше, чем надо, в любом случае.
Ах ви ж шакали! Антианімешники, ять, зараз надаю я вам за Елфіен Лід і за Хеллсінга! – м’язи на руках у бідолаги напружились і шкіряні ремінці почали тріщати, відриваючись.
Кириле, зроби з ним щось! – перший вже остаточно забув, що косить під кацапа. До стола підбігає лаборант у халаті й коле піддослідного шприцем з якоюсь гидотою. Той ще трішки сіпається, а потім остаточно заспокоюється.
Так, це ти що із ним зробив?
Ну, щось, ви ж казали… Якийсь шприц там на тумбі лежав, дай, думаю, поможе…
Десь здалеку:
Де ж я дів того шприца із ціаністим калієм?
Ех ти, дуб, що ми тепер із цього жмура вивідаємо? Чи може ти мені розкажеш, як Гнома патчити?...
В темряві хвилин тридцять відбувається якась метушня з криками, дзвоном, тріском, улюлюканням, ахтижляканням, вибухами, просто ударами та звуками баяну. Кульмінацією і розв’язкою стає епатажне «БАМ», після чого все стихає.
Проходить іще певний час, одна з ламп прожектора перегорає й це спричиняє дивовижні коливання в силі. Інформатик прокидається, дориває пута й продирає очі. В темряві щось поворухнулося, сказало: «А я ж думав, що він того…», на що інший голос: «Мовчи, скотина, дай померти нормально», пролунали два лункі удари й знову запанувала тиша.
Не така вже й, як виявилось, жертва, що на той час вже встигла привести себе в порядок (заглянувши у дзеркало, яке від того злякано тріснуло й спробувало десь заховатися, й поставивши класичний діагноз «Ну красень, як не крути») взяла зі столика найбільший скальпель (обирати довелося з набору скальпелів усіх розмірів, гранат, автомата Калашникова, протипіхотного міномета, вогнемета та гвинтівки Драгунова – бо не можна чітерити. Коли сказано, що спочатку в дурці зі скальпелем, значить зі скальпелем) та пішла далі у темряву. Щось задзвеніло, розбилося, пролунали матюки. До столу повернувся інформатик, взяв ліхтарик, п’ять аптечок та кевларовий бронежилет – а яка різниця, все одно ніхто не бачить. Та й один раз можна.
«От вже ці кацапські рила, гнома їм патчити… А нічого так у нас дурки, можна пишатися. Обшарпані, залиті кров’ю коридори, кожні п’ять кроків вм’ятина в стіні, все канонічно, навіть світло мерехкотить. Погано, що така місцина москалями окупована. Доведеться звільняти. А дійсно, цікаво, чим ми можемо пишатися? Ну дурками, це ясно, ніхто не сперечається, а чим іще? Високою інфляцією? Тими ідіотами, що між собою щодня гризуться? Троєщинським ринком і взагалі Троєщиною? Ні, щось не те. Добре, спочатку м’ясо, потім думки. Тобто спочатку давай дурку звільню…
…Перед своїм падінням з десятого поверху нашої гламурної психлікарні супер-бос, який, між іншим, виявився дівчиною з формами Лари Крофт, сказав: «Так, напевно, ти вже встиг подумати, чим може пишатися українець, ти не міг не поставити собі це питання, бо ти обраний, тебе не цікавить де взяти бабки і навіщо в борщ кладуть петрушку. Так ось, я відкрию тобі страшну таємницю, хтось має це знати коли я помру! Так ось, те, чим може пишатися кожен з вас - він сам, бо як би його не діставали, чим би не травили, як тарган він продовжує своє діло. Як би його не мучили, він залишається українцем!». На що у відповідь: «Що ти несеш, курва? – і з ноги в живіт, бос картинно перекручується через перило балкону й не менш картинно падає донизу. Їй услід летить: І взагалі, я чітерив!».
«Ехх, тяжка доля героя. Добре, дуркою ми вже пишаємось. Треба далі йти. Чим іще можна пишатися? Добре, зараз у Верховну Раду, а потім до КМДА, може хоч містом своїм пишатися зможемо. Але потрібна допомога» - В руці блиснув мобільний:
Ало, Іо? Ти зараз не зайнятий?
Ні, Вітю, а що?
Та так, є кілька ідей як цікаво провести вихідні. Візьми п’ять літрів кока-коли, десять пачок тюнсу, лійку, мішок гороху та ящик безалкогольного пива й зустрінемось о п’ятій над Верховною Радою, біля отієї круглої фігні, типу купола. Все запам’ятав?
Так, Вітю, але ж уже о пів на шосту.
А ти швидше, я на тебе уже пів години чекаю. Так, і апельсини не забудь.
Гаразд, Вітю, побачимось.
-
-
31.05.2009 в 15:02